ЗА ДЕСЯТЬ РОКІВ ДО ДРУГОЇ
СВІТОВОЇ…
Як структурна одиниця вищого навчального закладу кафедра
української мови започаткувала себе 1930 року – з часу заснування інституту
народної освіти, який у травні 1931 року був реформований в інститут
професійної освіти і мав два факультети: соціально-економічний (з відділеннями
історико-економічним і літературно-лінгвістичним) та техніко- математичний (з
фізичним і математичним відділеннями).
На базі останнього в серпні 1933 року було створено Запорізький державний
педагогічний інститут з чотирма факультетами: історичним, мовно-літературним,
фізико- математичним та природничим.
Завданням інституту була підготовка вчителів старших класів
загальноосвітніх шкіл.
Усі чотири факультети розміщувались у двох корпусах, розташованих на вулицях
Жуковського та Гоголя.
До війни в керівництві мовно-літературного
факультету відбувалися постійні зміни: у
1933-35 роках посаду декана обіймав Н.Л.Солодкий; після його усунення цю
функцію почав виконувати Ф.М.Олійник, але через недостатній контакт зі
студентами він був звільнений; наступником його став викладач кафедри
української мови І.З.Гекурлій, який працював на цій посаді лише рік. Кілька
місяців деканом був в.о.професора Д.А.Зінчук. З грудня 1938 р. деканом
факультету було обрано Д.М.Косенка, який працював на цій посаді до початку
війни.
У час становлення інституту функціонувало сім кафедр, серед яких була і
кафедра мовознавства, яка об'єднувала викладачів різних спеціальностей. До
складу її входили: Н.Л.Солодкий – завідувач
кафедри; М.А.Жовтобрюх – викладач української мови; Н.П.Нікітіна – викладач німецької мови; Є.О.Батраченко
– викладач французької мови; Грудзинська (ініціали невідомі) – викладач російської
мови; Гарась
(ініціали невідомі) – викладач російської мови.
Завідувач кафедри в.о.доцента Н.О.Солодкий дуже любив
українську мову і пропагував її вивчення як у стінах інституту, так і за його
межами, робив чимало для того, щоб передати свої знання студентам, навчити їх
працювати з книгою. Читаючи курс методики викладання української мови в школі,
він глибоко розкривав її теоретичні основи як навчальної дисципліни,
використовував для цього кращі здобутки вітчизняної науки, звертав увагу на
принципи, закономірності, методи навчання мови, структуру уроків, використання
наочності (схем, таблиць). Н.О.Солодкий
мав чималий авторитет і пошану серед студентської молоді.
У курсі сучасної української літературної мови М.А.Жовтобрюх всебічно, на
науковій основі висвітлював проблеми походження, становлення, розвитку
української мови та її значення для долі України, українського народу, його
культури, освіти, школи. Велику увагу приділяв питанням нормативності мови на
різних рівнях, знав напам'ять весь український правопис (при нагоді цитував той
чи інший параграф чи то правило, вказуючи сторінку, на якій воно вміщено). У той далекий час становлення кафедри він був прекрасним фахівцем, активно
займався науковою діяльністю, видав ряд статей (Форми узгодження при
числівниках два, три, чотири // Мова і
література в школі. – 1936. – № 2,3; До історії українського правопису //
Мовознавство. – 1937. – № 11).
Студенти дуже любили М.А.Жовтобрюха за знання, відданість справі,
доброзичливість, щирість, вимогливість. Проте в Запорізькому педінституті йому
довелося працювати недовго. Поруч із хорошим було чимало гіркого, викликаного
певними соціальними умовами життя країни 1936-37 років.
У зв'язку із незалежними від нього обставинами М.А.Жовтобрюх змушений був
виїхати до Росії, в Тюмень, пізніше – до Бухареста, де він
працював завідувачем кафедри російської мови. Після закінчення війни
вчений повернувся на Україну, кілька років працював доцентом у Черкаському,
потім Київському педінституті, в Інституті мовознавства Академії наук УРСР,
керував науковими роботами багатьох аспірантів, після захисту докторської –
докторантами, значна частина яких стала відомими науковцями, викладачами вузів.
М.А.Жовтобрюх – відомий дослідник багатьох проблем українського
мовознавства. За період творчої діяльності з-під його пера вийшли 32 книги і брошури,
350 статей. Найголовніші з них – монографії “Мова української преси (до
середини 90-х років XIX ст.)”, “Мова української періодичної преси (кінця XIX –
початку XX ст.)”, кілька підручників з сучасної української
літературної мови.
У 60-80-х роках М.А.Жовтобрюх брав активну участь у мовознавчих
конференціях, з’їздах, конгресах за кордоном, друкувався в США, Канаді, Швеції,
Чехословаччині, Болгарії.
У 1996 р., на 90-му році, Михайло Андрійович відійшов із життя, залишившись
навічно в пам’яті тих, кого він навчав, з ким працював, хто навчався і
навчається за його підручниками.
Кадрова проблема була однією зі складних на тому етапі існування інституту.
Не вистачало викладачів для читання теоретичних курсів, що зумовлювалося кількома причинами: частину викладачів у 1935-36 рр. було усунено з посад через, так би мовити, “націоналістичні збочення”. У 1936 р. з цієї причини було звільнено
Н.Л.Солодкого (наказ № 108-а від 28.ХІ.1936 р.).
Розширення контингенту студентів вимагало
доукомплектування кафедри (у 1935 р. за розпорядженням Міністерства освіти
України в Запорізький педінститут було переведено на II курс
мовно-літературного факультету студентів з інших вишів – Дніпропетровського, Криворізького, Мелітопольського, Миколаївського,
Новомосковського, Херсонського – усього 250
осіб).
У вересні 1935 р. на посаду викладача кафедри призначено І.З.Чекурлія
(наказ № 100); у листопаді 1935 р. – В.Ф.Новостройного, на посаду асистента –
І.О.Сковородку (наказ №193 від 8.Х.1935 р.).
Одним із основних напрямків роботи
кафедри був навчально-виховний процес, який чітко планувався і проводився
відповідно до навчальних планів і програм. Основна увага зверталася на
піднесення рівня якості навчально-виховної роботи членів кафедри і поліпшення
якості читання лекцій, проведення практичних занять з усіх дисциплін
мовознавчого циклу; удосконалення форм і методів викладання; формування в
студентів ідейної зрілості, підвищення рівня громадсько- політичної активності,
організації самостійної роботи студентів, свідомого ставлення до праці,
навчання.
Велику тривогу в перші роки діяльності інституту викликав низький рівень
грамотності студентів. Відповідно до наказу
Наркомосвіти “Про стан грамотності студентів педінститутів” від 14.ІV.1934 р.
за № 200 по інституту було видано кілька директив, спрямованих на піднесення
рівня грамотності з української та
російської мов. Серед відповідних заходів кафедри був такий: постійно, двічі на
рік, проводити на всіх поточних і випускних курсах контрольні диктанти з
української і російської мов, наслідки їх детально аналізувати й обговорювати
на засіданнях кафедри, Радах факультету, інституту.
Другим важливим напрямком роботи кафедри була наукова діяльність, яка в
основному полягала в написанні кандидатських дисертацій, окремих досліджень,
залученні студентів до виконання дипломних робіт.
Так, над кандидатською дисертацією на тему “Інфінітив у сучасній
українській літературній мові” працював Н.Л.Солодкий; наукові дослідження
проводили В.Ф.Новостройний (“Лінгвістична спадщина О.О.Потебні у світлі нового
вчення про мову”), І.З.Чекурлія (“Говори села Рахівки на Кам'янеччині”).
У роботі кафедри були труднощі, викликані збільшенням годин на вивчення
української мови на спеціальному й неспеціальних факультетах, зростанням
контингенту студентів, розгортанням боротьби з “буржуазно-націоналістичними
елементами”. Усе це змінило кількісний і якісний склад
кафедри.
У 1936/37 навчальному році мовно-літературний факультет розділився на дві спеціальності: українська мова і література та російська мова і
література. У зв'язку з цим було утворено дві кафедри:
кафедру української та кафедру російської мови. Завідувачем кафедри української мови був
призначений старший викладач І.З.Чекурлія, який одночасно виконував і функції
декана філологічного факультету.
Кафедра української мови також почала поповнюватися викладачами.
За розпорядженням УВШ НКО УРСР від 13 березня 1938р. за №14 прибув на
посаду в.о.професора талановитий спеціаліст Д.А.Зінчук для читання теоретичних
курсів мовознавства, історичної граматики, історії української літературної
мови, старослов'янської мови. Він був не лише добрим знавцем мови, а й
вимогливим викладачем. Деякі навчальні дисципліни Д.А.Зінчук читав паралельно
на українському та російському
відділеннях.
У червні 1938р., після закінчення інституту, були залишені на посаді
асистентів кафедри української мови випускники-відмінники М.П.Тараненко та
Н.П.Москальова. Проводячи практичні заняття з української мови на І-ІІ курсах мовно-літературного
факультету, вони намагалися
виробити в студентів уміння застосовувати набуті знання на практиці, пояснити
будь-яке мовне явище, дати йому оцінку і на цій основі сприяти підвищенню
культури усного й писемного мовлення. Але
вся ця робота ускладнювалася тим, що підручники, посібники, збірники вправ з української мови в 1936/1937р. були
вилучені з бібліотек за так звані “помилки ідеологічного характеру”.
У 1940/1941р., після закінчення інституту, залишена на посаді асистента
випускниця-відмінниця К.М.Дмитренко.
Отже, колектив кафедри в останні довоєнні роки в складі дев'яти осіб –
Д.М.Косенка (завідуючий кафедрою), Д.А.Зінчука (в.о.професора),
В.Ф.Новостройного, І.О.Сковородки, Н.П.Москальової, І.С.Граєвського,
Г.М.Бондаря, К.Д.Киреєвої, К.М.Дмитренко – забезпечували виконання навчальних
планів і програм з усіх дисциплін мовознавчого циклу.
З перших днів війни студенти, викладачі, співробітники пішли до
військкомату з проханням добровільно відправити їх на фронт. Серед них були
завідувач кафедри української мови Д.М.Косенко, викладач
І.О.Сковородка, студенти III курсу українського відділення Ф.М.Борщевський,
П.А.Донченко, II курсу Г.Т.Забіяка та інші.
15 серпня відбулася евакуація інституту в Середню Азію – Таджикистан, у
місто Ленінабад. Частина викладачів евакуювалася разом з інститутом.
На окупованій території в Запоріжжі залишилися викладачі кафедри
І.С.Граєвський та Г.М.Бондар, допомагаючи підпільникам боротися з фашистськими окупантами.
